Собрались у одного хозяина гости, посидели хорошо, поели, выпили вина. Но случился в том доме, в другой комнате пожар. И вот, чтобы предупредить гостей вбежал хозяин, за которым уже видно и даже было слышно пламя. Он начал громко всем кричать и жестами показывать как выйти. И так хозяин убедительно всё это делал, что гости не могли не оценить хозяина... и началось обсуждение насколько хозяин хорош, как хорошо играет, как органично, кричит не слишком громко, но достаточно, чтобы перекричать музыку и шум пламя, как ярко жестикулирует - какие восхитительные движения, в которых участвует всё тело, гармонично, ярко, широко, чётко видно куда бежать и насколько быстро... Гости в восхищении кричали: "Браво! Вот наш спаситель! Давайте же ещё выпьем! За хозяина! Ура!".
...История выглядит нелепо, но ведь так люди и поступают умиляясь искусством проповедников.
Доверие Богу,
Царствие Божие
Придет Царствие Божие не приметным образом, и не скажут: вот, оно здесь, или: вот, там. Ибо вот, Царствие Божие внутрь вас есть. e-mail автора:dvrbg@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 10508 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
